КОНКУРУЮЧІ НАРАТИВИ: ПАМ’ЯТЬ ПРО ДРУГУ СВІТОВУ ВІЙНУ В МЕМОРІАЛЬНОМУ ПРОСТОРІ м. РІВНЕ

Анотація

Стаття присвячена змінам у меморіальному просторі м. Рівного, які відбулися протягом останніх 5 років. Напередодні Другої світової війни місто було типовим єврейським штетлом, етнічне обличчя якого на 80% формували євреї. У 1941–1942 рр. у Рівному відбулися одні з найбільших в Україні акцій масового вбивства євреїв. Проте пам’ять про жертв Голокосту тривалий час залишалася на маргінесі як у вимірі комеморативних практик, що проводяться в місті, так і в контексті існуючих меморіальних маркерів у символічному просторі Рівного. Поодинокий символ Голокосту – меморіал в урочищі Сосонки – просторово розміщений на краю міста (місце масового вбивства євреїв у 1941 р.) довгий час залишався символом маргіналізації пам’яті про жертв Голокосту.

Протягом останніх 5 років у Рівному сталися зміни, які дозволяють констатувати реанімацію тривалий час забутої пам’яті. До них відносимо: встановлення в центральній частині міста «каменів спотикання» жертвам нацизму, створення меморіального знаку жертвам рівненського гетто, маркування об’єктів, що репрезентують єврейську історико-культурну спадщину, анотаційними дошками та QR-кодами. Ці зміни сталися з ініціативи інститутів громадянського суспільства. «Камені спотикання» та меморіальний знак жертвам гетто встановлені ГО «Центр “Мнемоніка”». Маркування об’єктів єврейської історико-культурної спадщини відбулося в межах нової практики залучення громадських організацій до процесу бюджетування – бюджет участі. Усі ці ініціативи – результат посилення інструментів впливу громадянського суспільства на локальну публічну політику в процесі реформ, що відбулися після подій Революції гідності (виникнення бюджету участі та посилення ефективності адвокаційних кампаній).

Коригування меморіального ландшафту Рівного призвело до співіснування в його символічному просторі одразу трьох візій пам’яті про Другу світову війну – радянської міфологеми про «Велику Вітчизняну війну», націоналістичного канону героїки (частина символів якого підібрана не дуже вдало – окремі меморіальні знаки глорифікують людей та організації, які несуть безпосередню відповідальність за Голокост і етнічні чистки) та меморіальних знаків, присвячених жертвам Голокосту. Ця остання візія є абсолютно новою для міста і поки що промовляє невпевнено. Але перші кроки до відродження пам’яті про жертв Голокосту та мультикультурний характер Рівного в довоєнний період місто вже зробило.

Чи можливе таке співіснування взаємовиключних символів – питання, на яке важко дати однозначну відповідь. На це впливає низка факторів. Одними із найважливіших конфліктогенних чинників визначаємо такі: 1) допоки залишається живою пам’ять та «постпам’ять» про Другу світову війну, є ризик, що ці взаємовиключні наративи виконуватимуть радше конкуруючу функцію; 2) політична інструменталізація цих меморіальних маркерів у часі виборчих кампаній також акумулює в собі значний конфліктогенний потенціал. Однак амбівалентність оцінок цих символів серед значної частини громадськості свідчить на користь можливості їх безконфліктного співіснування. У будь-якому випадку багато що залежатиме від подальших політичних контекстів, які визначатимуть меморіальну політику в місті.

Ключові слова: меморіальний простір, символічний простір, політика пам’яті, комеморація, Голокост, Друга світова війна у меморіальному просторі.