НЕВИКОРІНЕНА ПАМ’ЯТЬ. ГОЛОКОСТ В РАДЯНСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ МЕМУАРАХ

Анотація

Стаття присвячена проблемі презентації теми масового вбивства євреїв у роки Другої світової війни в радянських виданнях. Загальна тенденція замовчування теми Голокосту в радянському публічному дискурсі не підлягає сумніву. Однак картина (не)презентації масового знищення євреїв нацистами в радянській літературі, традиційно зображувана дослідниками, потребує уточнення. Якщо звернутися до масиву радянської літератури про «Велику Вітчизняну війну» (вклю
чаючи і художні твори) ми можемо помітити феномен, презентований у цій статті на прикладі військових мемуарів. Одночасно з офіційним замовчуванням Голокосту в СРСР весь післявоєнний період масово видавалися та перевидавалися десятки мемуарних творів, в яких безпосередньо говорилося про вбивства євреїв нацистами в роки війни. При цьому часто в мемуарах фронтовиків про вбивства євреїв траплялися лише короткі згадки, без жодних пояснень. Подібний стиль викладу передбачає, що автори розраховували на фонову обізнаність читачів. Детальні описи дискримінації, сегрегації, геттоїзації та вбивств євреїв наявні в  публікаціях спогадів колишніх військовополонених та партизанів. Опис нацистського переслідування євреїв, яке було органічною частиною повсякденного життя на окупованій території, інколи займав досить значний обсяг тексту. У певному ідеологічному контексті згадки про вбивства євреїв навіть свідомо інструменталізувалися радянськими мемуаристами, цілеспрямовано використовувались для демонстрації злочинної сутності нацистських колаборантів. Як можна переконатися на прикладі радянських військових мемуарів, ми не можемо спрощено говорити про однозначну позицію замовчування і повинні осмислити феномен «невикоріненої пам’яті» в напівофіційних текстах. У радянських джерелах, зокрема військових мемуарах, нацистський геноцид євреїв не фігурує як окреме явище, хоча й досить детально описується, але тільки як частина «нового порядку». Ми дійсно стикаємося в радянському публічному просторі з замовчуванням Голокосту як окремого феномену, але одночасно, хоча і з обмеженнями, масові вбивства радянських євреїв доволі часто згадувалися у військових мемуарах.