«Я БУВ ГІРШЕ НІЖ СОБАКА І ВЕСЬ ЧАС ПИТАВ ЧОМУ ТАК»: СТАНОВИЩЕ ЄВРЕЇВ У МІЗОЧІ ПІД ЧАС ГОЛОКОСТУ

Анотація

Метою статті є аналіз становища євреїв під час Голокосту на прикладі волинського містечка Мізоч. На основі історіографічного та джерелознавчого доробку відтворити поневіряння та умови життя мізоцьких євреїв в 1941–1942 рр. «Вирішення єврейського питання» передбачало не лише вбивство жертв, а й їхнє особливе правове становище. Заходи примусової реєстрації, ідентифікації, носіння спеціальних позначок, сегрегації в гетто, обмеження в продуктах харчування, пересування тощо перетворювали їх в об’єкт принижень та створювали ґрунт для подальших переслідувань.

Традиційні ролі євреїв під час Голокосту змінювалися. У гетто часто діти ставали постачальниками продуктів в сім’ю, маючи можливість контактувати з неєврейськими жителями на «арійській» стороні, працюючи в них. Праця в містечку та поза ним була не лише виснажливою, а й становила небезпеку для життя. На примусових роботах у Здолбунові мізоцькі євреї потерпали від нестерпних умов, голоду, побиття. Інколи свавілля наглядачів призводило до смерті робітників. Грабунок євреїв став одним із засобів позбавлення умов для існування, адже це унеможливало підтримувати своє життя. Під час погрому в Мізочі було не лише пограбовано євреїв, а й зафіксовано випадки вбивства та зґвалтувань. Найбільш тісно з євреями контактували місцеві поліцейські, які використали свої посади для власного матеріального збагачення.

Заходи упослідження жертв Голокосту окупантами впливали на ставлення до них з боку неєврейських жителів. У розпалюванні ворожнечі відіграла свою роль преса, яка звинувачувала мізочан за «безмірну любов до жидівства». Євреїв перетворено на соціальних ізгоїв, тому вони перебували поза межами суспільної ієрархії. У системі нацистського геноциду протистояти такій політиці не було можливості.