КОНКУРУЮЧІ НАРАТИВИ: ПАМ’ЯТЬ ПРО ДРУГУ СВІТОВУ В УКРАЇНІ: МІЖ ПОЛІТИКОЮ І РЕФЛЕКСІЄЮ

Анотація

У статті розглянуто низку сюжетів, пов’язаних із пам’яттю про Другу світову війну в УРСР та в суверенній Україні. Історична пам’ять у всіх своїх вимірах – колективному, корпоративному, індивідуальному – відіграє помітну роль у процесах націє- і державотворення. Офіційна модель пам’яті часто спирається на історичний міф. 

Простежуючи тривалий шлях еволюції комеморативних практик у радянську добу, можна зафіксувати заміну міфу «Великої жовтневої соціалістичної революції», що домінував у колективній/офіційній пам’яті до середини 1960‑х рр., але вичерпав свій мобілізаційний ресурс, на міф «Великої Вітчизняної війни». Саме останній став одним з ідеологічних стрижнів, дієвим засобом легітимізації комуністичного режиму та консолідаційного чинника в радянському суспільстві.

Експлуатуючи глорифікаційно-віктимні компоненти цього міфу, промоутери мнемонічної політики досягли незаперечних успіхів. Свідченням цього є велика інерція міфу «Великої Вітчизняної війни» на пострадянському просторі, особливо в Російській Федерації, де він залишається головною «скрепою» влади і суспільства. Після розпаду Радянського Союзу розпочався тривалий і суперечливий процес подолання «радянської спадщини». Формування історичної колективної пам’яті української політичної нації, способи і форми «пригадування» історичних подій у незалежній Україні все більше дистанціюються від імперської моделі і наближаються до західних зразків, хоча й не позбавлені певних рудиментів. Про те, що на цьому шляху зустрічається чимало перепон, свідчать способи конкуренції різних моделей пам’яті.

Аналіз підходів керівництва України, політикуму та окремих громадянських інституцій до формування сучасної історичної політики і мнемонічних процедур, успіхів і невдач на цьому шляху дає підстави констататувати, що головними деструктивними чинниками при цьому виступають: поперше, інтереси певних політичних груп; по-друге, специфіка суспільної свідомості значної частини українського соціуму; по-третє, помітні регіональні відмінності у світосприйнятті; по-четверте, брак наукового моделювання політичних рішень у меморіальній сфері. Особливо складним виявився процес декомунізації, що безпосередньо стосується пам’яттєвого простору. Частина громадян неоднозначно сприйняла деякі кроки УІНП в цьому напрямі.

У матеріалі висвітлюються засоби і механізми втручання зовнішніх сил, передусім Російської Федерації, у пам’яттєве поле України через інструменталізацію історичного знання й відповідних мобілізаційно-електоральних технологій. У широкому контексті гібридної війни проти України вони покликані дестабілізувати політичну ситуацію в нашій державі, налаштувати різні політичні та регіональні групи одну проти одної, поставити під сумнів історичну перспективу української політичної нації.

Ключові слова: Україна, Друга світова війна, історична пам’ять, міфи, історична політика, комеморативні практики, мнемонічні процедури, маніпулятивні технології.